Витоки та завдання психоделічного мистецтва. Методи та механізми впливу на людину

Психоделія - культура звільненої свідомості. Психоделічне мистецтво як напрям і сутнісна ознака культури другої половини XX століття, виникло в 60-ті роки. Сам термін «психоделія» вперше вжив британський психіатр Хамфрі Осмонд у 1956 році, який вивчав можливості застосування ЛСД та інших наркотиків у психотерапії; і саме після цього, з плином певного часу починають говорити про «психоделічне мистецтво», «психоделічну музику», «психоделічний живопис».

Говорячи про будь-який напрям мистецтва, вид, жанр, перш за все ми розглядаємо загальну картину світу епохи в якій розвивається даний напрям, прив’язуємо його до історичних подій, до свідомості людства, що дає нам можливість зрозуміти, які умови сприяли виникненню певного жанру, виду, напрямку, що дало поштовх для розвитку, утвердження та, які проблеми і завдання дане мистецтво покликане вирішувати і розкривати.  Отже, історія мистецтв XX століття – це цілісна художня доба, якій властиві напружене прагнення до гуманізації людського буття і творчості, глибокий інтерес до особистості. Філософія XX століття прагне представити людину як таку, що володіє усіма багатствами індивідуальності і разом з тим пов’язана з глобальним. Для нового часу головним поняттям є духовність, усвідомлення життя через єдність з Всесвітом, Космосом, культурою як пріоритетними принципами суспільного розвитку. Слід відзначити, що культура XX століття філософічна. Інтерпретація дійсності, людини подається з позицій певних філософський ідей: фрейдизму, екзистенціалізму, феноменології.  Починаючи з 60 –х років XX століття велика увага приділяється людині, як сукупності психофізичних характеристик, мистецтво намагається вивчити людську психіку, зануритися у підсвідомість, зрозуміти яким чином, чому і як діють певні психотропні засоби, різні методи, прийоми, механізми музики, живопису, кіномистецтва на людину і який буде наслідок. Так виникає психоделічне мистецтво, яке якраз було спрямоване на дослідження впливу на глядача тих методів і прийомів з метою допомогти людині вирішити свої проблеми та проаналізувати себе та оточуючий світ. Твори психоделічного мистецтва часто називають «інтелектуальними наркотиками».

Психоделічне мистецтво спрямоване на розкріпачення свідомості, на занурення у підсвідомість і вихід сублімованого та пригніченого. Воно допомагає людині якомога глибше пізнати себе і свої можливості, подолати комплекси та задовольнити лібідо. Тому, великий вплив на формування психоделічного мистецтва справив фрейдизм як один із найважливіших філософсько-психологічних вчень XX століття, що кардинально змінив світогляд людини і вплинув на культуру. Однією з найвпливовіших ідейних течій XX ст., що лежить в основі фрейдизму став психоаналіз.  Виступає як комплекс гіпотез і теорій , що пояснюють роль несвідомого в житті людини. Засновник психоаналізу – З. Фрейд. Основою психоаналітичної системи стала теорія про свідоме та несвідоме. З. Фрейд вважав головним рушієм поведінки людини два інстинкти: самозбереження та сексуальний. Саме сексуальний, лібідо, і став центральною ланкою психоаналізу. Лібідо – це психічна енергія, яка лежить в основі всіх сексуальних проявів індивіда. Пізніше психічна енергія починає трактуватися, як енергія лібідо. Тому, з точки зору вчення про лібідо процес психічного розвитку людини є за своєю суттю біологічно детермінованим процесом перетворень її сексуального інстинкту, тобто всі психічні процеси, хотіння, бажання, прагнення, думки, поведінка людини зводяться до проявів сексуальності[19]. Тому, можна з точністю наголосити на тому, що психоаналіз та фрейдизм стали основою психоделічного мистецтва. Адже психоделічне мистецтво, якраз спрямоване на занурення у несвідоме, на розкріпачення свідомого, збудження фантазій, намагання вирішення певних проблем та подолання комплексів, стимуляцію творчості. Адже саме «Воно» - найпримітивніша субстанція, яка охоплює все природжене, генетично первинне, найглибший пласт несвідомих потягів, що підкоряється принципу задоволення і нічого не знає ні про реальність, ні про суспільство – за Фрейдом є основою творчості. Тому, автори «психоделіків» намагаються вплинути на підсвідомість людини, використовуючи у своїх творах встановлених Фрейдом та його послідовниками стійких символів процесів підсвідомості у свідомості[9, c.188]. Лібідо і свідомість, боротьба волі та інстинкту, пристрасть, зведення до сексуальності – все це притаманне психоделічному мистецтві, все це вплив фрейдизму і намагання застосувати психоаналіз у мистецтві ( приклад: фільми « 9 ½ тижнів», «Жидке небо»).

Своєрідним поштовхом до виникнення і розвитку психоделічного мистецтва стала «психоделічна революція». Після Другої світової війни велику увагу почали приділяти різним наркотичним препаратам, зокрема ЛСД, використовуючи їх як лікувальні засоби у хворобах зв’язаних з психічними розладами людини. Дослідниками і розробниками різних психоактивних речовин, методик лікування за допомогою них, займалися багато різних психіатрів, психологів, науковців, зокрема таких, як Альберт Хоффман, Станіслав Гроф, Хамфрі Осмонд, Тімоті Лірі та інші. За допомогою своїх досліджень та методик лікування вони надали великої популярності «психоделікам». Через що наркотики стали загальнодоступні людям в 60-х роках. Масове вживання «психоделіків» серед молоді увійшло в історію як «психоделічна революція».[26] Вважалося, що саме наркотики зможуть допомогти людині пізнати себе і допомогти їй вилікуватися. Адже психоделіки діють на організм таким чином, що виключають в мозку сприйняття звичних нормальних сигналів, реальності, а тим самим вводять людину в стан самоаналізу, через заглиблення у підсвідомість, що дає змогу виявити першопричини усіх комплексів, проблем і таким чином допомагають знайти шляхи до усунення даної проблеми. Творча молодь в цей період, в період доступності різних наркотичних препаратів, використовує «психоделіки» саме для реалізації свої творчості, тобто намагання відкинути свідомість, реальність, буденність і ввести людину, яка споглядає той чи інший витвір мистецтва в стан певної атараксії, нірвани, де ніщо їй не буде заважати самозаглибитися та проаналізувати себе, знайти вихід. Тобто, це певна психотерапія яка базується на діалозі свідомості та підсвідомості за допомогою психоделіків через «інтелектуальний наркотик». Яскравим прикладом може бути психоделічний фільм «Страх і ненависть в Лас-Вегасі», де можна прослідкувати вплив наркотиків на людину, що призводить до галюцинацій, змішання реальності і фантазії, що переростає в пряму агресію змішаною зі страхом, ненавистю, огидою, відразою, неналежністю «Я» головних героїв до реально оточуючого їх світу.

Багато творів мистецтва в цей період творилося під впливом вживання ЛСД. Але не слід говорити лише про те, що все психоделічне мистецтво формувалося під впливом «психоделічної революції», і про те, що всі автори «інтелектуальних наркотиків» творили під дією ЛСД, чи якихось інших наркотиків. Вони просто намагалися передати той стан, ту реальність, яка виникає у людини в стані наркотичного сп`яніння і цим самим вплинути на глядача чи слухача.

Психіка – це зовнішній і внутрішній вияв життєвого досвіду на основі особистісного усвідомлення та вираження свого стану у можливості до адекватної поведінки. Якщо говорити про вплив інтелектуальних наркотиків на психіку людини, то слід спочатку звернути увагу на механізми цього впливу і на те з чого і чому почалося формування психоделічного мистецтва, і які основні чинники лежать у процесі його формування та що стало поштовхом до його розвитку. Слід, знову ж таки, зазначити, що цим поштовхом стала політична, економічна та культурна ситуація 60-х років, яка лягла в основу «психоделічної революції». Спосіб лікування душевних розладів за допомогою ЛСД та інших психотропних засобів став однією із найжахливіших помилок, адже в кінцевому результаті цей метод виявився неефективним, а навпаки призвів до смерті, або ще більших виявів хвороби у пацієнтів, а також він сприяв вільному розповсюдженню наркотиків серед молоді та творчих людей. Творчі люди звернули увагу на те, як діють ці речовини на свідомість та підсвідомість людини і намагалися процес цієї дії і стан людини під дією психотропних засобів виразити через мистецтво. Тому сам термін психоделія має два значення: 1) галузь знання, науки, яка займається сталістю людської психіки; 2) мистецтво, яке пов’язано з психотропними речовинами.  Тому, якщо говорити про механізми впливу психоделічного мистецтво потрібно сказати про вплив психотропних засобів. Всі психотропні засоби мають змогу специфічно пов’язуватися з певними рецепторами у мозку та мають змогу змінити поведінку людини та розширити свідомість. Тобто, Хамфрі Осмонд в ті часи вірив, що саме за допомогою впливу ЛСД на людину, яка має певні психічні розлади, можна її вилікувати. Людина, під дією цього психотропного засобу може повністю себе усвідомити та проаналізувати, подивитися на все іншими очима, зрозуміти проблему і тим самим змінити себе і вилікувати. Ніби, під дією ЛСД пацієнт потрапляє в справжній реальний світ.

Як же ж діє ЛСД та інші психотропні засоби на людину? ЛСД прикріплюється до спеціальних рецепторів медіатора  серотонін та активує їх. Серотонін, в звичайних умовах, прикріплюється та активує ці рецептори, повертаючись потім до нейрону, який випустив його. В протилежність цьому, ЛСД чіпляється досить міцно і сильніше активує рецептор. Так як серотонін грає важливу роль у багатьох функціях мозку, то активування його рецепторів створює багато різних ефектів, включаючи швидкі емоційні перепади, змінені сприйняття і – при більшій дозі – манії та візуальні галюцинації, тобто межі між свідомістю і підсвідомістю, реальністю та фантазією, страхом та спокоєм стають хиткі; в людини повністю, або частково змінюється сприйняття реальності та свідомість[26]. Це може привести до дуже негативних наслідків, до виникнення страху, агресії, ненависті, депресії, параної (ці характеристики часто зустрічаються в психоделічному кінематографі). Ось так діють психотропні речовини на психіку і організм людини.

Що ж до самого мистецтва, то щоб передати такий стан через музику або кіно потрібно користуватися певними механізмами та методами. До таких можна віднести: вплив на підкіркову зону ( сучасні фізіологи пов’язують процеси підсвідомості з підкірковими процесами) за допомогою ритму( у музиці та кіно) ; кольору( у кіно та образотворчому мистецтві) – саме колір допомагає передати настрій, емоційне налаштування, колір тут часто несе певний символ; світло ( кіно та живопис) – найбільш пристосовується в кіно, так як феєричне, яскраве світло, або ефекти блимання світла можуть передати психологічний та фізичний  стан людини; використання звуків природи ( кіно та музика) – для створення «ефекту життя, реальності» і як таких,що природно діють на свідомість: плюскіт води, шум вітру, дощу, тощо; розтягнення у часі. Допомагає виразити емоції, почуття та психологічні стани електронна музика, мультиплікаційні моменти в кіно. Психоделічному мистецтву притаманне використання певних звукових та зорових асоціацій. Також важливим моментом є використання психоаналізу: встановлених Фрейдом та його послідовниками стійких символів процесів підсвідомості у свідомості ( вода – символ сексуальності, різні стани – різні фази пристрасті, зведення всього до сексуальності, до інстинктивного начала). Ті, хто працює в цьому напрямку, багато в чому йдуть за власною інтуїцією[9, c.199]. Найактивніше психоделічне мистецтво розвинулося в музиці та кінематографі, так як всі вище описані методи, та і, взагалі, мета та завдання потребують яскравих зорових та слухових асоціацій, а ще краще їх поєднання.